укр | eng
Collection art gallery
Вiдображення, 2007, Полотно, олiя, 100 х 90 см
Ніжинський транзит, 2007, Полотно, олія, 100 х 150 см
Святвечір, 2006, Полотно, олія, 61 х 50
Нічний політ. Сни, 2006, Полотно, олія, 65 х 54 см
Сутінкова трапеза, 2007, Полотно, олія, 100 х 100 см
Зі свята, 2006, Полотно, олія, 100 х 150 см
Портрети, 2007, Полотно, олія, 70 х 54 см
На сонце, що заходить, 2007, Полотно, олія, 73 х 60 см
Смарагдові галявини, 2006, Полотно, олія, 100 х 90 см
Дві сестри, 2007, Полотно, олія, 80 х 60 см
Гуцульські імпресії, 2006, Полотно, олія, 65 х 100 см
Спогади, 2007, Полотно, олія, 90 х 60 см
Весільна фотографія, 2007, Полотно, олія, 130 х 100 см
Ефемериди, 2007, Полотно, олія, 150 х 120 см
На жовтій стіні, 2006, Полотно, олія, 100 х 70 см
Жовті метелики, 2007, Oil on canvas, 100 x 150 cm
Святий Георгій, 2007, Полотно, олія, 100 х 73 см
Альбом на тлі трави, 2007, Полотно, олія, 100 х 65 см
Профілі, ворожiння, 2007, Полотно, олія, 100 х 100 см
Небо над Києвом, 2007, Полотно, олія, 100 х 130 см
Пригадуючи гру, 2007, Полотно, олія, 93 х 85 см
Відображення, 2007, Полотно, олія, 100 х 90 см
Натюрморт ополудні, 2007, Полотно, олія, 130 х 100 см
Листи зі снів, 2006, Полотно, олія, 50 х 70 см
Надвечірня пісня, 2007, Полотно, олія, 100 х 90 см
Серпень,2007, Полотно, олія, 100 х 70 см
Військо, 2007, Полотно, олія, 60 х 46 см
При травневому мiсяцi, 2006, Полотно, олія, 50 х 70 см
Липневий полудень, 2007, Полотно, олія, 92 х 65 см
У жовтому дзеркалі, 2007, Полотно, олія, 70 х 50 см
ГОЛОСИ
19.04.2007 — 15.05.2007
ГОЛОСИ
вперше в Україні буде представлено нову живописну серію
Андрія Блудова


Київ, 19 квітня 2007 року, 17:30 – галерея Колекція відкриває персональну виставку одного з найвідоміших українських живописців Андрія Блудова, чиї роботи належать до приватних колекцій Президента Ющенка, міністра Кінаха, письменника Куркова й багатьох інших.

Київські глядачі вперше побачать живописну серію «Голоси». Основою 40 картин цієї серії стали автентичні фотографії українських селян початку ХХ ст., люб’язно надані музеєм Івана Гончара, що їх Блудов переніс на полотна й трансформував у експресивний, повний кольору живопис.

Своїми роботами Андрій Блудов коментує питання ідентичності, історії, пам’яті. Художник хоче привернути увагу до українського «срібного віку», що, на його думку, мав місце на початку ХХ ст., коли відбувалося становлення сучасної української ідентичності.

Культурний оглядач Сергій Васильєв у ессеї до каталогу виставки «Голоси» так описує героїв полотен Блудова: «Вони церемонно склали навхрест або опустили на коліна руки, випрямили спину, строго подивилися в об’єктив, навіть не припускаючи, що за спиною вже свистить кривавий вітер. І їх усіх, разом та по окремо, невдовзі закрутять «вихри враждебные» й почнуть мордувати революції та війни, іклаті, як вовки, і штовхатимуть їх у пересильні теплушки чекістські приклади, їх голодом моритимуть й поневолюватимуть страхом, змушуючи зраджувати та зневажати одне-одного. Вони ще не знають, як їх можна принизити. А ти дивишся на їхні шляхетні погідні лиця — й уже все знаєш. Про те, що тих, кого фізично не знищать, скалічать духовно. І раптом з’ясовується, що все це — вигадка, міраж обман … Я збрешу, якщо скажу, що всіх цих людей врятував художник Андрій Блудов. Вони, виявляється, врятувалися самі. Однак, хтось мав одного разу пояснити, як саме вони врятувалися. Просто пірнули в різнобарвну вічність. У якій тисячоліттями літають довгокрилі бабки та комарі, схожі на аероплани, де не в’януть рослини й не руйнуються будинки, де не розікрали скрині з фамільними прикрасами та вбранням, а кожна жінка залишилася прекрасною, як наречена».

Директор галереї Колекція Дарина Жолдак розповідає про історію створення проекту: «Співпраця з Андрієм Блудовим — це перший значний проект галереї, історія якого розпочалася ще до її відкриття. Засновник галереї Юрій Когутяк збирав до власної колекції роботи Блудова. А коли формувалися засади майбутньої галереї для нас важливо було в сучасному українському мистецтві знайти ноту національної ідентичності й завдяки Андрію ми виявили цілий хор забутих голосів минулого, який прийомами осучаснення живописного полотна постає у новій іпостасі. Творчий директор галереї Олег Байшев віднайшов старовинні фото-архіви, Блудов мандрував країною та збирав різноманітні фактури до власного етно-архіву, далі розпочався тривалий процес живописного перевтілення… І ми в захопленні від результату! Нас вразила маестрія пензля Андрія Блудова, який лишається собою, навіть успішно працюючи з «новими технологіями». Оскільки картини репрезентують усі куточки України, плануємо щоби ГОЛОСИ почули не лише в Києві, а й у інших регіонах України».

Виставка триватиме до 15 травня. До відкриття проекту видано каталог.

Галерея Колекція відкрита щодня, крім понеділка, з 10:00 до 19:00.

Прес-конференція до виставки відбудеться о 17:30, а офіційне відкриття — 19:00, 15 квітня, у галереї «Колекція» за адресою: вул. Паньківська, 8. www.collectiongallery.com.ua


За додатковою інформацією звертайтеся у PR-агенцію Pillar до менеджера проектів
Олесі Островської: тел. (044) 459 3437/38, моб. (067) 942 0628, email: ostrovska@pillarpr.com.ua

Статті:
  • УКРАЇНСЬКИЙ „SOFT”, ВІКТОРІЯ БУРЛАКА

    Все, що лишається від людини, яка йде — це течка старих фотографій. Хай там як, але для більшості людей випадкові знімки стають єдиною гарантією безсмертя. А для їхніх нащадків — приводом зануритися в «ностальгію за корінням», яка, як вважають, тільки маскує той факт, що глобальний світ нищить культурні ідентичності. Не варто побиватися через те, чого вже не змінити: логіка глобалізації — це логіка подвійних стандартів. Сучасний світ де факто стирає будь-які національні відмінності, які здаються небезпечними для універсального порядку. Натомість, в якості компенсації підтримує пом’якшений, політкоректний, етнографічний варіант ідентичності. Все, що ризикує бути віднесеним до сфери світоглядних конфліктів, кваліфікується як вияв фундаменталізму ...

    Ця антиглобалістська пропаганда нагадує про себе, коли розглядаєш новий проект Андрія Блудова. В основі живописної структури творів лежать відбитки з фотографій початку ХХ сторіччя, зроблені у техніці шовкографії. Можна припустити, що здебільшого знімки було зроблено в українських селах до першої світової війни — дівчата у вінках, старі, матері та діти... Ця ідилічна натура наводить на думку, що українська ідентичность й тоді, так само, як і зараз, сприймалась в аспекті суцільного «софту»... Непорушність людей, що позують на старих фотографіях, робить їх схожими на ікони — ретроспективно здається, що вони впадають в заціпеніння саме перед дивом явлення образу. В ті міфічні часи, коли камера ще не була простим технічним «продовженням» людських можливостей, селяни відчували перед нею священий острах. Їх обличчя відбивають напругу і драматизм моменту «переходу» до існування вічного. Унікальні знімки, які знову й знову примушуєть замислюватися над загадкою життя та смерті, генетичної пам’яті, спростовують поширені критичні зауваження на адресу фотографії: мовляв, вона «вбиває» пам’ять і узурпує її функції. Навпаки, фотографія аж ніяк не намагається стати «протезом» пам’яті, але лишається її останнім носієм тоді, коли безпосередні носії йдуть у небуття...


  • ГОЛОСИ ВІЧНОСТІ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Журналіст, художній критик

    Приємно думати, і здається, ніхто вже із цим не сперечається, що історія рухається по колу (оптимістичний варіант передбачає елегантну спіраль, де на кожному її оберті люди ніби розслабляються та почуваються все краще). Однак, примостившись на черговій щаблинці цієї спіралі, вдивляєшся у провалля, що розчахнулося, і починаєш трохи злитися на цю безперечну метафору. І комфорту ніби вистачає, а от опертя – точно ні. Якось незграбно та дико бовтати ніжками над проваллям. А може її взагалі не існує, цієї історичної спіралі? І час – це просто гігантська ринва, жолоб, у якому вирує та кипить густа фарба, і увесь світ наш борсається та потопає у цій фарбі, всі наші дорогі речі – дитячі іграшки, машини та стільці, прялки та комп’ютери, гербарії та колекції метеликів і марок, картузи та запонки, жакети та сукні, мундштуки та табакерки, бляшані коробочки від монпансьє та скляні акваріуми з камінцями на дні, дерев’яні ложки та чавунні праски, клубки кольорових ниток та старі любовні листи, що перев’язані запиленою стрічкою. Обов’язково потрібно додати, що у цьому великому, глибокому казані, виринають із жовтої, чи вохристої, чи кольору індиго, чи попільчано-сірої фарби усі наші пристрасті, страхи – починають ворохобитися, а ніжність – кокетливо вигинатися, відчай линути у клубняву диму. Власне, кожному із нас у свій час судилося туди потрапити, гепнувшись із щабельця. Але не робіть із цього трагедії. Ми не помремо, а просто приєднаємося. До тих, хто опинився там раніше. До карнавалу прекрасних тіней – помаранчевих, брунатних, фіолетових.

    Андрій Блудов, створюючи протягом декількох останніх місяців нову серію живописних робіт, провіденційно занурив фотографії із сімейних альбомів, скриньок та коробочок у густину фарби. І, можливо, сам того не передбачаючи, зробив важливе відкриття. Воно навіть може нас втішити. Усіх та кожного.


  • МЕТАОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКЗИСТЕНЦІЇ, Серій Борисович Кримський. Філософ, академік Національної академії наук України, доктор філософських наук, професор.

    Проект Андрія Блудова «Голоси», в якому використано фотографії давноминулих предків, що висіли на стінах поряд із іконами, вишиванками та портретом Т.Г. Шевченка, по суті є документами українського домашнього побуту, але не є інсталяцією. «Голоси» – це нова онтологія живопису.

    Річ у тім, що у середині 19 століття виникає фотографія, яка з абсолютною точністю передає зовнішні риси обличчя людини. Це була революція і у живописі. Зникла необхідність абсолютної зовнішньої подібності зображення. Людина почала шукати внутрішню реальність – реальність зовнішню ідеально було схоплено фотографією. Сьогодні ми бачимо нову ситуацію, коли винайдено фотографію внутрішньої реальності – віртуальний світ, віртуальні моделі внутрішнього людського світу. Виникла проблема нової онтології живопису. Потребується нова онтологія, пошуки використання, нові можливості використання символів.

    Таким пошуком і є виставка Андрія Блудова. У його картинах фотографія подається у невластивій їй функції – бути не достовірною, а бути символом, символом причетності до тієї достовірності, яка живе у душах епохи і душах людей. Людей, які дивляться на нас, які пішли від нас, і, відповідно пішли у далечінь. Для мене роботи Блудова стають символами, і у даному випадку, особливими символами українського духу, символами українського життя